Виробництво активного вугілля розділяється на два етапи вугляніння та активації. Карбонізація - це нагрівання сировини в умовах ізоляції повітря. Карбонізація може розбивати сировину на гази, такі як вода, окис вуглецю, вуглекислий газ, водень. При цьому він може розбивати сировину на шматки і об'єднати її в стабільну структуру. Активація - це нагрівання вуглеродного матеріалу в умовах окислення, зазвичай використовуючи водяну пару в якості окислювача.

Після активації вуглецю при високій температурі, активне вуглецю має стабільні хімічні властивості, стійкість до сильної кислоти, сильної луги, здатна витримувати вплив занурення, високої температури та високого тиску, не легко розбити.

Якщо апература активного вугілля в основному мікропори, вона має хороший ефект на газові або рідкофазні матеріали з великою молекулярною вагою та невеликою молекулярною вагою. Якщо середні і мікропори активного вугілля більш розвинені, активне вугілля підходить для адсорбції речовин з більшою молекулярною масою та діаметром в рідкій фазі.

При обробці води молекулярний діаметр адсорбента набагато більший, ніж газова адсорбція, тому активне вугілля, яке використовується при обробці води, вимагає відповідних великих пор, пропорцій середніх пор і розвитку мікропор.

При окремій очищенні стічних вод, чим більша площа активного вугілля, ніж поверхня, чим більша аероприя, тим краще його ефект дебарвування, деаромації та зменшення COD. Тому при обробці води вибір використання активного вугілля близько 300 м може мати більшу економію.